11 грудня у стінах коледжу пройшов лекторій з нагоди проголошення Загальної декларації прав людини.
10 грудня 1948 року в Парижі Генеральна Асамблея ООН урочисто прийняла Загальну декларацію прав людини – перший документ, який на міжнародному рівні проголосив основні громадянські, політичні, соціальні, економічні та культурні права і таким чином встановив їх стандарти.
Загальна декларація прийнята у вигляді резолюції Генеральної Асамблеї, і тому, згідно із статутом ООН, носить рекомендаційний характер. Проте, нині права і свободи, проголошені в ній, розглядаються як юридично обов’язкові, звичайні та договірні норми. День прийняття Декларації у цілому світі відзначається як День прав людини.
Кожна країна, кожен народ прийшли різними шляхами до цієї Декларації і зробили різний внесок у її створення. Одні з них вже мали свої національні декларації і конституції, які передбачали права і свободи, проголошені Загальною декларацією прав людини і були використані як взірець при її підготовці, інші частково або повністю звернулись до них вперше. Але за всіх обставин Декларація була і залишається загальним надбанням людства, однією з найважливіших цінностей минулого ХХ та сьогоднішнього XХІ сторіч.
Ця Декларація стала основою, на якій будувалась вся міжнародна та внутрішньодержавна нормотворчість у галузі прав людини. Нашою державою ратифіковано практично всі конвенції ООН в галузі прав людини. Положення декларації прав людини були повною мірою закріплені в Конституції України.
Значний досвід у застосуванні Загальної декларації набув Конституційний суд України, який часто використовує її положення при визначенні відповідності українського законодавства до міжнародних стандартів в області прав людини.
Проте, значимість Загальної декларації полягає не тільки в тому, що вона стала першим міжнародним стандартом у сфері прав людини, але й у тому, що вона створила правову базу для подальшого кодифікаційного процесу в цій галузі, що сприяв еволюції концепції прав людини.
Із Загальної декларації прав людини «виросли» відповідні спеціальні міжнародно-правові акти:
– Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (1950 р.);
– Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (1966 р.);
– Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права (1966 р.);
– Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження і покарання (1984 р.);
– Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації (1965 р.);
– Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок (1979 р.);
– Конвенція про права дитини (1989 р.);
На сьогоднішній день, законодавчою базою щодо забезпечення прав і свобод людини в Україні, є:
– Конституція України;
– ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання»;
– ЗУ «Про всеукраїнський референдум»;
– ЗУ «Про порядок організації мирних заходів»;
– ЗУ «Про звернення громадян»;
– ЗУ «Про громадські організації» та ін.
Загальна декларація прав людини складається з преамбули та 30 статей. Вона містить широкий перелік як громадянських і політичних, так і соціально-економічних і культурних прав.
Генеральна Асамблея проголошує «Загальну декларацію прав людини як завдання, до виконання якого повинні прагнути всі народи і всі держави з тим, щоб кожна людина і кожний орган суспільства, завжди маючи на увазі цю Декларацію, прагнули шляхом освіти сприяти поважанню цих прав і свобод і забезпеченню, шляхом національних і міжнародних прогресивних заходів, загального і ефективного визнання і здійснення їх як серед народів держав-членів Організації, так і серед народів територій, що перебувають під їх юрисдикцією».
Завдяки міжнародному визнанню норм Загальної декларації в конституціях більше ніж 120 країн світу – перелік, зміст і припустимі обмеження прав і свобод, які містяться в Декларації, перетворилися на загальновизнані звичаєві норми міжнародного права, тобто на міжнародні стандарти прав людини, яких мають дотримуватися всі країни світу.
На всесвітній конференції з прав людини (Відень, 1993 р.) представники 171 держав, в тому числі і України, підтвердили універсальність та загальнообов’язковість міжнародних стандартів прав людини і наголосили, що їх виконання є важливим чинником існування демократичного суспільства у будь-якій країні.
Проте, ще й зараз ми далекі від реального втілення високих принципів та ідеалів Загальної декларації прав людини. Велика кількість наших громадян до цього часу не забезпечена мінімальними правами, передбаченими цією Декларацією. Тому ми маємо усвідомити, що захист прав і свобод людини, її законних інтересів повинен стати сферою виняткової уваги та спільних зусиль влади, суспільства та всіх громадян України.
